Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг.
Вийшла Яся у садок гуляти, де ще так недавно танув сніг.
А тепер — росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі списи з-під трави торішньої стирчать.
Край паркану — що це роблять діти? Скільки сміху, галасу й турбот!
Підійшла Ясюня подивитись:
— Це ж вони тут скопують город! Сміх і галас:
— В мене будуть дині!
— В мене морква!
— В мене буряки!
А в того — гарбуз з смачним насінням, і в'юнкий горох, і огірки...
А Ясюня ще така маленька, наймолодша між усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і кругленька вся, як огірок.
Тягне Яся і собі лопатку, — ой, яка ж велика та важка!
— Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка!
І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток. Їй, щоправда, допоміг Михасик, та Роман, та Лесь, та Ігорьок...
— Ну, мала, яке ж тобі насіння?
А мала й не знає: що саджать?
Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту — потім шаткувати? Чи горошок, щоб зривать стручки?..
Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й те, і те...
Ой, і буде ж у Ясюні грядка, мабуть, краща, ніж у всіх дітей!
Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце лізе вгору і пече, й цілує дітвору.
